Стародавні «бої без правил»

Бокс та боротьба з давніх-давен ­­­­­­­­­­­­–­ ­­­­­­­­­­­­­­­одні з найпоширеніших видів бойового спорту на олімпійських іграх, що прийшли до нас з античної Греції. Однак крім них у «арсеналі» організаторів стародавніх змагань був ще один вид боротьби, який являв собою суміш двох головних мистецтв, але з певними нововведеннями – панкратіон. Ці нововведення являти собою можливість завдавання ударів як руками, так і ногами, і ліктями, і головою, загалом усіма доступними для цього частинами тіла. Також борець, якого повалили на землю мав змогу відбиватися й лежачи, вперше були застосовані удари ногами у стрибку.

            Цікавим є й сам факт утворення цього бойового мистецтва. За  давньогрецькими міфами панткратіоном користувалися ще Тезей та Геракл, вони ж і дали назву. Перший за допомогою елементів боротьби та сукупності прийомів з інших бойових мистецтв переміг в лабіринті Мінотавра, а потім став царем і започаткував «Істмійські ігри» (про них декілька слів буде в одному з наступних номерів), а другий таким чином підкорив Немейського лева. Сцени з цих двох міфів стали звичними для зображення даного виду спорту. Однак у істориків та інших дослідників є більш реалістичний погляд на утворення Панкратіону: «Причиною утворення цього виду змагань стали часті порушення правил боротьби та кулачного бою, що й уможливило утворення єдиноборства, що не мало суворих правил».

            Дійсно, найбільшою особливістю Панкратіону було те, що він майже не мав певних обмежень, заборонялося лише кусатися, дряпатися й завдавати ударів по очах (на одній з античних амфор зображено картину, де один з борців давить пальцями в очі, а інший рукою роздирає своєму супротивнику рота, неподалік стоїть суддя, що вже приготувався за допомогою палиці розбороняти бійців). Спарта була єдиним місцем, де дозволили кусання й тицяння в очі, у цьому місті також існував і жіночий панкратіон. Не було й вагових категорій, однак існувало розмежування за віком: чоловіки (Andres - ἄνδρες) та хлопчики (Paides - παῖδες). Віковий режим для «хлопчиків» був уведений в 200 р. до н. е.. Як складова Олімпійських ігор вперше змагання з Панкратівну пройшли у 648 р. до н. е..

            Змагання проходили у вигляді турніру, на спеціально підготовленому майданчику – «мальфо», який був всипаний товстим шаром дрібного піску. Бій відбувався як в стійці, так і в партері. Борці не використовували ніякого захисного спорядження, тому змагання нерідко закінчувалися травмами, а інколи й загибеллю одного з учасників (лежачого суперника можна було добивати). Якщо один боєць здавався, то повинен-був підняти великий палець руки догори або ж похлопати по тілу суперника, у такому разі бій необхідно було зупинити, це робив суддя, для більшої переконливості озброєний він був палицею.

            Чемпіони по панкратіону ставали національними героями, лавровий вінок їм на голову одягали найкрасивіші дівчата Греції, переможців записували до спеціального реєстру. Дуже дивно, що у другому столітті до н. е., в час, коли вік Олімпійських ігор складав понад дві тисячі років, цей список складався всього з дев’яти імен, серед  них був і знаменитий філософ Платон.

            У наші часи цей вид спорту переживає друге народження, але тепер він безпечний для здоров’я: поєдинки обмежені в часі, існує легке та зручне захисне спорядження.