Декілька слів про чернечі ордени

    В кінці IV ст. деякі християни почали усамітнюватися в безлюдних місцях, де дотримувались посту і молились. Через деякий час до самітників почали приєднуватись інші чоловіки та жінки з схожим ходом думок. Серед них були люди, які потребували допомоги. Тому невдовзі (спочатку на Сході та в Єгипті) почали виникати монастирі.

    Общини монахів потребували певних законів, певних "ролей" та розподілу праці для спільного проживання. Тому Бенедикт Нурсійський (точні роки життя я не назву, але десь у рамках 480-547 рр.), засновник знаменитого монастиря Монте-Кассіно, склав правила ордену, які невдовзі мали вплив на загальноєвропейське монаше життя.

    Загалом першим орденом монахів у Середньовіччі був саме орден, який і заснував Бенедикт Нурсійський (після смерті зачислений до лику святих), також довгий час орден був і найбільш значним. Але з часом правила, котрі установив святий Бенедикт стали виконуватись все менше й менше: замість праці у монастирях "царювали" розкіш і святковість. Проти цього почалися виступи, найбільш значним їх представником був Бернар Клервонський (1091-1153), який керував орденом цистеріанців (попри релігійність орден сприяв розвитку науки і технічному прогресу). Також існували Францисканці (основоположником ордену є Франциск Асізійський 1181-1226рр. італійський релігійний діяч), які за "вченням" повинні були жити у повній бідності і каятті. Вони бродили по світу у вигляді старців і мандрівних проповідників, які піклувалися про хворих та прокажених.. Щодо Домініканців, які були навчені ораторському мистецтву, то ці монахи бродили Європою, шукаючи сутичок з критиками церкви.

Ранній герб ордену госпітальєрів

    Крім того, як Ви напевно знаєте, існували й лицарські монаші ордени, які крім проповідницької діяльності теж займалися лікуванням хворих, створенням шкіл, але при цьому будь-якої миті, за будь яким покликом могли взяти до рук меча і піти захищати, скажімо церковні реліквії. Наймогутнішими лицарськими орденами були Бідні Брати-Воїни Христа та Соломонового Храму (більше відомі як орден тамплієрів, заснований головним чином для захисту великої кількості пілігримів з Європи, які йшли до святої землі після її завоювання, заснований у 1118 р.), Орден кавалерів святого Йоана (Лицарський Орден госпітальєрів святого Іоана Хрестителя з Єрусалиму, його заснували у 1100 р.).  Під керуванням "Великих магістрів" воїни, що входили до цих орденів билися набагато організованіше ніж мирські лицарі, свою перевагу вони доводили в нескінченних сутичках з мусульманами (частіше їх називають сарацинами, зараз цей термін викорисстовують історики для позначення жителів Арабського халівату VII - XIII ст.). Після втрати Єрусалиму та Святої землі ззагалом (1291 р.) Орден тамплієрів зайнявся іншими справами (вони створили перші банки, у них брали позики та "кредити" навіть наймогтніші монархи Європи, невдовзі орден став настільки впливовим та могутнім, що Папа забоявся втратити владу, і проти цих лицарів почалися "репресії", у п'ятницю 13 жовтня 1307 р. членів ордену арештавали). Щлодо госпітальєрів, то вони залишилися правити у нових володіннях (острови Мальта та Родос), ставши орденом святого Іоана. Він існує й донині.

    Загалом в період раннього Середньовіччя монастирі нерідко ставали центрами місіонерської справи, звідки остання велася в навколишній місцевості. Також там навчалися сільські священники, а оскільки християнська віра навчає "слухняності" до влади, то сильні світу сього підтримували монаші ордени.